Медіа-освітні ресурси патріотичного змісту

Патріотичні відеокліпи
Чарівне відео про Україну 

МЕДІАОСВІТА ЯК ЧИННИК ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ОСВІТИ ТА ЗАСІБ ПРОТИСТОЯННЯ ГУМАНІТАРНІЙ АГРЕСІЇ

Підвищення якості освіти проголошується одним з головних пріоритетів державної політики в освітній сфері, при цьому особливо наголошується на необхідності «переорієнтації освіти на формування необхідних для життя ключових компетентностей»[1], тобто забезпеченні зростання ступеня відповідності змісту і форм освіти соціально-економічним реаліям у світі, що змінюється. Вітчизняна система освіти також повинна посідати ключове місце у формуванні української ідентичності, прищепленні учням і студентам патріотизму, у протидії зовнішній інформаційній агресії. Серед ключових напрямів оновлення змісту освіти важлива роль належить упровадженню і розвитку сучасної медіаосвіти, яка, за визначенням «Концепції впровадження медіа-освіти в Україні», являє собою «частину освітнього процесу, спрямовану на формування в суспільстві медіа-культури, підготовку особистості до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою мас-медіа, включаючи як традиційні (друковані видання, радіо, кіно, телебачення), так і новітні (комп’ютерно опосередковане спілкування, Інтернет, мобільна телефонія) медіа»[2]. 

Для ефективного впровадження медіаосвіти, розробки навчальних програм і матеріалів, підготовки вчителів та викладачів необхідним є адекватне осмислення ролі і місця цієї нової навчальної дисципліни в Україні і світі на сучасному етапі, та її специфіки порівняно з іншими навчальними дисциплінами. Необхідність впровадження медіаосвіти в Україні нині визначається передусім трьома групами чинників соціально-економічного та соціально-політичного характеру. Це, по-перше, прискорення змін у національній та глобальній економіці, а також потреба реформування структури вітчизняного виробництва; по-друге, європейські імперативи розвитку української системи освіти; і, по-третє, необхідність ефективно протидіяти інформаційній агресії як складовій гібридної війни, що ведеться проти України. 

Медіаосвіта як чинник формування фахової компетентності в контексті європейської інтеграції Внаслідок прискорення економічних змін дедалі важливішими для громадян стають компетенції, що дозволяють швидко реагувати на нові вимоги, максимально ефективно використовувати нові можливості. Перед фахівцями постає необхідність постійного оновлення професійного інструментарію знань і навичок, освоєння суміжних, а часом і цілковито нових для особи спеціальностей, формування здатності до географічної і фахової мобільності. Розвиток технологій веде до зростання темпів оновлення професійних знань також і в межах однієї групи спеціальностей. Наприклад, у розвинутих країнах для різних інженерних спеціальностей період оновлення знань становить від 7 до 2,5 років і має тенденцію до подальшого скорочення[3]. Протягом останніх років постійно збільшуються обсяги інформації, отримуваної громадянами з нових медіа. У 2014 році близько 60 % дорослого населення України регулярно користувалися Інтернетом, при цьому ступінь охоплення Інтернетом дітей та підлітків є вищим і становить в цілому по Україні щонайменше 70 %[4], а серед мешканців великих і середніх міст цей показник іще вищий. У зв’язку з процесом прискорення змін в економіці, медіасфера набуває дедалі більшого значення в отриманні й оновленні необхідних фахових знань. При цьому варто наголосити, що фахова компетентність формується не тільки на етапі отримання професійної та вищої освіти, а на всіх її рівнях – у початковій та середній школі – як закладення основ для успішної професійної діяльності, у старшій – як безпосередня підготовка до оволодіння професійними знаннями, уміннями, навичками. 

Впровадження медіаосвіти в Україні також пов’язане з курсом нашої держави на повноправне входження до Європейського Союзу, де розвиток медіаосвіти є одним з головних пріоритетів освітньої політики. 2008 року Європейський парламент ухвалив «Резолюцію щодо медіаграмотності у цифровому світі»[5]. У цьому документі обґрунтовується необхідність цілеспрямованого розвитку медіаосвіти у державах ЄС, формулюються рекомендації щодо конкретних шляхів реалізації цього завдання на різних освітніх рівнях. Медіа (як традиційні, так і нові) в Резолюції розглядаються переважно як позитивний суспільний чинник, який, однак, вимагає від громадян володіння певними специфічними уміннями і навичками. Варто зауважити, що таке концептуальне розуміння медіаосвіти і медіаграмотності дещо відрізняється від представленого у вітчизняному підручнику для студентів ВНЗ «Медіаосвіта і медіаграмотність», у якому наголошується переважно на негативних соціальних наслідках діяльності медіа: їхній недостатній відповідальності та, як наслідок, на необхідності «самозахисту» від «недобросовісної медіаінформації»[6]. У «Резолюції щодо медіаграмотності у цифровому світі» Європейського парламенту подаються практичні рекомендації для національних освітніх систем. Зокрема, у п. 18 йдеться про те, що «медіаосвіта повинна стати компонентом формальної освіти, доступним усім дітям, повинна стати невід’ємною частиною навчальної програми на всіх етапах шкільного навчання», а п. 19 рекомендує «включити медіаграмотність як базову компетенцію до Європейської програми освіти протягом життя»[7]. Медіаосвіта в системі протидії інформаційній агресії Гібридна за формою й асиметрична за змістом війна, що ведеться Російською Федерацією проти України, передбачає активне використання широкого арсеналу медійних засобів, у тому числі нових медіа – інтернет-сайтів, блогів, соціальних мереж. Важлива особливість названих інформаційних носіїв, базованих на інтернет-технологіях, полягає у їх набагато вищій стійкості до традиційних обмежувальних заходів з боку держави: якщо в телевізійному просторі ефективно протистояти ворожій пропаганді можливо через законодавче обмеження поширення мовлення відповідних каналів в ефірі і кабельних мережах, то дієве обмеження антиукраїнської пропаганди і неправдивої інформації в Інтернеті, з огляду на глобальний характер технології, навряд чи є технічно можливим. Варто також зазначити, що мірою вичерпання потенціалу сепаратизму в окремих регіонах України російська сторона може вдатися до активнішого використання засобів публічної політики і, відповідно, традиційних і нових медіа у реалізації стратегії, спрямованої на дестабілізацію України. Вже у найближчому майбутньому ймовірним є набагато активніше, ніж на поточному етапі, використання агресором більшої адресності нових медіа: наприклад, можливість експлуатувати невдоволення діями місцевої влади і політиків, нагнітати страх і зневіру там, де потенціал сепаратизму є низьким, створювати безпідставно завищені соціальні очікування, провина за несправдження яких буде покладатися на чинну владу. При цьому частина деструктивних інформаційних дій у царині публічної політики може прямо не суперечити українському законодавству, тому особливої важливості набуває питання формування адекватної відповіді на такі дії в інформаційному просторі. Наступний етап конфлікту може бути в інформаційному плані складнішим за поточний через перенесення центру прикладення зусиль на сферу публічної політики і громадської активності. 

З огляду на зазначене вище, інформаційна агресія проти України з широким використанням традиційних і нових медіа вимагає, поряд зі вжиттям адекватних обмежувальних заходів, активної наступальної протидії: 1) заміщення ворожої пропаганди якісним вітчизняним інформаційним продуктом та 2) формування в української медіа-аудиторії (передусім, молоді) критичного ставлення до отримуваної інформації та навичок її аналізу щодо виявлення пропагандистської маніпулятивності. 

Навички критичного сприйняття інформації в Інтернеті і традиційних ЗМІ, аналізу медійних повідомлень, оцінювання їх достовірності і об’єктивності може і повинна формувати українська медіаосвіта. Реальність гібридної війни вимагає певних змін акцентів у медіаосвіті – поряд з розвитком прагматично-інструментального підходу, потрібне повернення до оновленої «запобіжної» парадигми медіаосвіти. Основним об’єктом її застосування нині є не потенційна недобросовісність бізнесу (недостовірна чи безвідповідальна реклама, нечесна конкуренція тощо), а зовнішня інформаційна агресія. Тому у змістовному плані потрібно посилювати саме контрпропагандистські, виховні та загальнополітичні складові, у тому числі навички критичного аналізу зовнішньополітичних та оборонних контекстів медійних повідомлень, цілей і мотивів їх авторів. Проблеми та перспективи впровадження медіаосвіти в Україні З 2010 року в Україні набула чинності Концепція впровадження медіаосвіти Україні, що має на меті «сприяння розбудові в Україні ефективної системи медіа-освіти заради забезпечення всебічної підготовки дітей і молоді до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою медіа, формування у них медіа-обізнаності, медіа-грамотності і медіа-компетентності відповідно до їхніх вікових та індивідуальних особливостей»[8]. До 2020 року Концепція передбачає реалізацію експериментального етапу, поступового укорінення медіаосвіти та стандартизацію вимог до медіаосвіти (2014–2016) і подальший розвиток медіаосвіти та завершення масового запровадження (2017–2020). Впровадження медіаосвіти в Україні пов’язане з низкою проблемних моментів, спричинюваних як специфікою самої навчальної дисципліни, так і реаліями вітчизняної системи освіти. 

Серед таких обставин, що заважають швидкому впровадженню медіаосвіти у першу чергу можна назвати: наявність численних, часто взаємно конкурентних концепцій медіаосвіти і медіаграмотності; інерція системи освіти, яка на рівні основ навчального процесу успадкувала від радянських часів недостатню увагу до розвитку критичного мислення, особливо при вивченні предметів суспільствознавчої групи; ризик зведення медіаосвіти у середній і вищій школі до вивчення основ журналістики чи засад політичної медіакритики (у зв’язку з масовою підготовкою фахівців журналістських і політологічних спеціальностей), чим сучасна медіаосвіта далеко не вичерпується; необхідність поєднання вивчення традиційних і нових медіа, останні з яких мають власні особливості і часто репрезентують цілковито відмінні види діяльності; необхідність поєднання знань, умінь і навичок, що належать до різних традиційних навчальних дисциплін (інформатика, українська та іноземні мови, суспільствознавство тощо); швидкі темпи розвитку нових медіа і трансформації традиційних ЗМІ та їхньої соціальної ролі. Крім того, в Україні в умовах протистояння російській агресії та тяжкого економічного становища повномасштабному запровадженню медіаосвіти перешкоджає брак матеріальних ресурсів, необхідних для підготовки і перепідготовки вчителів, розробки нових планів, програм та навчальних матеріалів і оновлення наявних. 

У зв’язку з цим варто відзначити позитивну тенденцію, за якою впровадження медіаосвіти у вітчизняну освітню систему планувалося Концепцією впровадження медіаосвіти Україні у тісному зв’язку з існуючими навчальними курсами, що довело свою правильність на нинішньому етапі, позначеному браком можливостей для створення самостійної навчальної дисципліни. Нестача ресурсів, потрібних для повноцінного впровадження медіаосвіти як окремої навчальної дисципліни, спонукає до пошуку інших перспективних форм її функціонування у системі освіти. Найоптимальнішою з них є інтеграція елементів медіаосвіти в існуючі навчальні предмети і курси, зокрема, йдеться про інформатику, українську мову і літературу, суспільствознавство. Перспективність такої інтеграції зумовлюється ще й тим, що в подальшому ці елементи можуть виконувати функцію підготовки учнів до засвоєння окремої навчальної дисципліни, а також тим, що зазначені елементи медіаосвіти можуть слугувати додатковим засобом забезпечення зв’язку навчального матеріалу з сучасним життям, чого нині українській освіті часто бракує. З огляду на це, в ході експериментального етапу впровадження медіаосвіти варто звернути більшу увагу на можливості коригування існуючих навчальних програм і відповідних матеріалів з метою їх доповнення доречними в кожному конкретному випадку елементами медіаосвіти. Елементи медіаосвіти можуть інтегруватися і у виховну та політико-просвітницьку роботу з використанням медійних повідомлень як матеріалу для обговорення й аналізу. У зв’язку з цим не зовсім обґрунтованим видається аргумент щодо того, що обмежені наявні ресурси системи освіти потрібно спрямовувати тільки на патріотичне виховання[9], що виключає можливість широкого впровадження медіаосвіти. Насправді важливі елементи медіаосвіти можуть широко й успішно інтегруватися у виховну роботу з мінімальним витрачанням додаткових ресурсів. Висновки Певний позитивний досвід першого експериментального етапу впровадження медіаосвіти в Україні дає підстави для очікування подальшого успішного її розвитку у нашій державі. Важливість досягнення цієї мети зростає з огляду на необхідність протистояння інформаційній агресії та модернізації української освітньої системи відповідно до європейських стандартів. Крім того, належний рівень медіаосвіченості і, внаслідок цього, поінформованості громадян є необхідним для зміцнення демократії та прискорення економічного зростання, а краще розуміння громадянами основ функціонування медіасфери вестиме до зростання вимог громадян до медіа і, відповідно, до підвищення якості вітчизняної інформаційної продукції. Разом з тим, для успішного розвитку медіаосвіти необхідно виконати низку ключових завдань, зокрема: Уточнення концептуальних підходів, цілей та завдань медіаосвіти: необхідне акцентування уваги на активному цілеспрямованому використанні можливостей, які надають Інтернет і традиційні ЗМІ, на виробленні уміння знаходити, аналізувати й ефективно використовувати потрібну для вирішення різноманітних життєвих завдань інформацію, враховуючи, що самостійно отримувана через медіа інформація становитиме значну частину майбутньої фахової компетентності сьогоднішніх учнів і студентів; закріплення інструментального розуміння медіа з одночасним акцентуванням уваги на виявленні та протидії інформаційним маніпуляціям. Інтеграція елементів медіаосвіти у навчально-виховний процес з використанням можливостей наявних навчальних предметів та виховних заходів. Підготовка кваліфікованих педагогічних кадрів з урахуванням того, що сучасна медіаосвіта не може обмежуватися вивченням основ журналістики чи медіакритики, як і не зводиться до використання новітніх комп’ютеризованих засобів навчання. Продовження і розширення співпраці між профільними державними установами і громадськими організаціями з метою розробки нових навчально-методичних матеріалів у сфері медіаосвіти, додаткової підготовки вчителів і викладачів ВНЗ. Розвиток медіаосвіти дорослих за трьома основними напрямами: а) медіаосвіта батьків учнів середніх шкіл; б) медіаосвіта як невід’ємна частина сучасної громадянської освіти; в) медіаосвіта як необхідний засіб забезпечення успішності сучасного фахового навчання, у тому числі самостійного. Рекомендації Міністерству освіти і науки України, Національній академії педагогічних наук України із залученням громадських організацій та представників фахової спільноти (освітян і журналістів) внести зміни та доповнення до Концепції впровадження медіаосвіти в Україні з метою урахування необхідності системної протидії інформаційній агресії та реалізації комплексного підходу до медіаосвіти. Підготувати програму впровадження на всіх освітніх рівнях елементів сучасної медіаосвіти з наголосом на розвиток самостійного критичного мислення, яка конкретизуватиме положення Концепції впровадження медіаосвіти в Україні, враховуватиме нові реалії зовнішньої агресії та необхідності формування комплексної відповіді на виклики, пов’язані з інформаційною агресією проти України. Міністерству освіти і науки України, Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти спільно з громадськими організаціями, представниками фахової спільноти включити до проекту нового Закону України «Про освіту» положення щодо пріоритету впровадження медіаосвіти та її мети – розвитку в учнів і студентів компетенцій, що дають змогу ефективно взаємодіяти з інформаційними джерелами і потоками, знаходити потрібну інформацію, аналізувати її, адекватно оцінюючи достовірність, добросовісність та корисність медіаповідомлень. Інституту модернізації змісту освіти Міністерства освіти і науки України, Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України із залученням фахових громадських організацій та представників освітньої і журналістської спільнот розпочати розробку експериментальних навчально-методичних матеріалів, спрямованих на інтеграцію елементів медіаосвіти у наявні навчальні програми середньої школи (передусім, з української мови і літератури, іноземних мов, інформатики, суспільствознавства). Це сприятиме фактичному впровадженню медіаосвіти у навчальні програми з мінімальними ресурсними витратами, а також слугуватиме додатковим засобом забезпечення зв’язку навчального матеріалу з сучасним життям. Міністерству освіти і науки України спільно з Міністерством інформаційної політики України підготувати комплекс методичних матеріалів для шкільних учителів і викладачів ВНЗ для використання у виховній та політико-просвітницькій роботі із залученням поточних повідомлень провідних українських ЗМІ та інтернет-ресурсів. Міністерству освіти і науки України, Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти спільно з громадськими організаціями виступити з ініціативою залучення провідних українських компаній, що спеціалізуються на інтернет-технологіях, до розробки і поширення навчальних і просвітницьких матеріалів щодо ефективного використання нових медіа та протидії інформаційній агресії. 

Відділ гуманітарної безпеки (А.Ю. Іщенко) № 17, Серія «Гуманітарний розвиток»

Читати більше - http://www.niss.gov.ua/articles/1795/
© Національний інститут стратегічних досліджень

МЕДІАПСИХОЛОГІЯ І МЕДІАОСВІТА

О. Л. Вознесенська, Н. І. Череповська

МЕДІАОСВІТНІ ЗАСОБИ ЯК РЕСУРС РОЗВИТКУ ПАТРІОТИЧНИХ ПОЧУТТІВ ОСОБИСТОСТІ

Висвітлено проблеми розвитку патріотизму молоді в сучасній Україні. Патріотизм розглянуто як об’єктивний і суб’єктивний фено-мен. Визначено пріоритет емоційної складової патріотизму суб’єкта та сутність впливу візуального образу на емоції, почуття людини. Вису-нуто ідею формування патріотичних почуттів шляхом спрямованого медіавпливу на емоційну сферу особистості за допомогою медіаосвіт-ніх засобів. Ними є: медіадидактичний матеріал у вигляді візуальних медіатекстів патріотичного змісту, проведення занять у форматі медіа-клубу, комплекс спеціальних методів і прийомів формування нових якостей патріота. Медіаосвітній підхід у формуванні патріотичних по-чуттів молоді визначено як інноваційний, ресурсний. Інновація, ресур-сність полягають у спрямуванні методики на розвиток здатності до рефлексії емоцій-почуттів щодо сприйнятого, його критичного осмис-лення, а також творчого переосмислення – основ медіаінформаційної культури молоді. Описано фрагмент методики “Я патріот”, яка склада-ється зі спільного перегляду фотографій патріотичного змісту й “опра-цювання” емоцій за допомогою малювання та їх подальшої вербалізації. Представлено загальні результати апробації методики.

Ключові слова: патріотизм, виховання патріотичних почуттів, медіаосвіта, засоби медіаосвіти, інноваційна методика, візуальні медіа-тексти, рефлексія емоцій і почуттів засобами малювання.

Проблема. Актуальність патріотичного виховання нині зумов-люється процесом становлення в нашій державі єдиної політичної на-ції. Він помітно пришвидшився протягом останнього року через ускладнення геополітичних, внутрішньополітичних, гостросоціальних, економічних та специфічних інформаційних умов. Саме інформаційна агресія з боку ворожої країни, спрямована на Україну, має на меті за-володіння свідомістю нашого суспільства, здійснення контролю над ним і маніпулювання суспільною думкою українців відповідно до сво-їх цілей. Адекватність сприймання ворожої пропаганди та відповідно-го спротиву з боку наших громадян чужорідним інформаційним впливам становить серйозну соціально-психологічну проблему. Її суть полягає в агресивному просуванні масштабної професійно підготовле-ної, цілеспрямованої ворожої індоктринації як атаки на ідентичність

Мета статті: визначення ресурсності медіаосвітніх засобів у формуванні навичок рефлексії патріотичних емоцій і почуттів.

Завдання дослідження:

1)  визначити емоційно-почуттєву складову патріотизму як пріоритетну;

2)  з’ясувати вплив медіавізуальних образів патріотичного змісту на емоційну сферу особистості та описати суть методики формування навичок до рефлексії емоцій, почуттів особистості, що виникають у процесі перегляду;

3)  представити попередні результати апробації методики.

На нашу думку, одним із засобів психологічної протидії ідеоло-гічній агресії є саме патріотизм особистості, який забезпечує її своє-

рідним імунітетом щодо ворожої пропаганди: так, патріот здатен інстинктивно відчувати викривлену інформацію, спрямовану проти його Батьківщини, і вже тому не піддаватися її впливу. Зрозуміло, що такий спротив буде значно ефективнішим, якщо патріотизм людини ґрунтуватиметься не лише на емоціях, моральних почуттях, а й на роз-винутій здатності до їх рефлексії.

Наразі патріотичне виховання молоді перебуває в кризовому стані. За роки незалежності України з різних причин ані влада, ані освітяни не були по-справжньому зацікавлені у формуванні патріотич-них цінностей, переконань у наших громадян і підростаючого поко-ління в тому числі. Однак в умовах гібридної війни, яка нині ведеться проти нашої країни, виховання патріотизму має стати пріоритетним завданням як держави, усіх гілок і органів влади, ЗМІ, культури і мис-тецтва й кінематографічного зокрема, так і освітньої галузі.

Одним з інноваційних підходів у вихованні патріотизму особис-тості, адекватного сучасним умовам, є застосування медіаосвітніх за-собів, що передбачає формування таких важливих якостей патріота інформаційної доби, як здатність до рефлексії своїх емоцій і почуттів, критичність мислення, готовність до патріотичних дій і вчинків, сві-домий дієвий патріотизм. Спробуймо розглянути медіаосвітні засоби, спрямовані на активізацію власне емоційної сфери та навчання роботи з власними емоціями, що є необхідною умовою виховання патріотизму особистості в медіапсихологічному аспекті.

Патріотизм як феномен. Ідеться про складне явище, що має багато вимірів. У центрі нашої уваги два основних – соціокультурнийта психологічний. Соціокультурний аспект патріотизму, що становить предмет пізнання, дослідження багатьох гуманітарних наук, пов’язаний з об’єктивною реальною дійсністю, в якій поєднуються суспільно-політичні і духовно-моральні явища.

Психологічна складова патріотизму репрезентує його передусім як суб’єктивний феномен – психічну реальність у вигляді світоглядних позицій особистості, системи її цінностей і смислів, переконань у своєму ставленні до Батьківщини; готовність до конкретних дій, учин-ків задля її блага, а також ідентичність і комунікацію з патріотичною групою/спільнотою.

Патріотизм суб’єкта (як людини, що пізнає світ і впливає на нього у своїй практичній діяльності, як особистості – носія певних властивостей, що здійснює цю діяльність) найчастіше визначають як комплекс почуттів, знань, переконань, готовності до практичних дій в ім’я Батьківщини. Багато дослідників наполягають на пріоритетності саме когнітивної сфери у процесі формування патріотизму молоді. Утім, виховання патріотизму згідно з віковими періодами психічного розвитку особистості, і зокрема у старшому дошкільному, молодшому шкільному, а часто й у підлітковому віці, передусім передбачає вихо-вання саме патріотичних почуттів. Про первинність емоційної сфери в патріотизмі суб’єкта свідчить найпоширеніше загальне визначення самого поняття: патріотизм – це любов, ціннісне ставлення до Батькі-вщини, любов до свого народу, гордість за його героїчне минуле та сучасних героїв, повага до традицій, почуття обов’язку, відповідаль-ності за свої дії, вчинки тощо. Почуттєва основа патріотизму навіть визначає його різновиди, наприклад:

1. “Любов до Батьківщини” за, так би мовити, “територіаль-ною” ознакою породжує такі види патріотизму, як:

●    “землеробський” – мабуть, найдавніший вид патріотизму – як любов прадавнього орача до землі, яка оброблялася його дідами й переходила у спадщину нащадкам; є актуальним і для сучасних селян і фермерів;

●    “побутовий” – любов до рідної домівки, оселі, вулиці тощо;

●    “екологічний” – від любові до рідної природи, збереження ресурсів своєї країни до екологічного ставлення до всієї планети як домівки людства;

●    “полісний” (“містечковий”) – любов до свого міста;

●    “регіональний” – любов до свого регіону як “малої батьків-щини” (Криму, Донбасу тощо);

●    “державний” – любов до своєї країни, держави;

●    “імперський” – любов до імперської держави, лояльність до

її  уряду, його зовнішньої і внутрішньої політики.

2.  “Любов до свого народу” за критерієм “ставлення до своїх-

чужих”:

● “етнопатріотизм” – любов до свого народу; ● “шовіністичний” – любов до свого народу, його вивищення

за різними ознаками (вищості, месіанського призначення) і водночас зневага, ненависть до інших;

● “егоїстичний” – любов до своєї нації допускає прагматичне, цинічно споживацьке ставлення до інших;

● “загальнонаціональний” – любов до всіх громадян своєї краї-ни незалежно від їхньої національності; наразі актуальний для Украї-ни.

3.  Вияви патріотичних почуттів за критерієм їхньої поверхо-

вості:

● “ура!-патріотизм” (“пивний”) – заснований лише на гіпер-трофованих почуттях, які легко збурюються, як піна; є досить повер-ховими, хоча й стенічними;

● “квасний” – недієвий патріотизм, який ґрунтується на любові до всього російського у традиційному культурному контексті (перегу-кується з нашим “беззубим” українофільством);

● “будьмо-гейний!” – так званий “застільний” патріотизм, який актуалізується у формі тостів під час застілля;

● “галушковий” – також поверховий патріотизм, виражений у любові до національного продукту: сала, галушок тощо;

● “зітхальний” – заснований на неконструктивних емоціях, ко-ли патріотична тематика сприймається драматично, зі сльозами, зі-тханнями.

Отже, з вищезазначених та багатьох інших дефініцій патріотиз-му випливає, що первинною основою патріотизму суб’єкта є передусім внутрішній стан, який багато в чому зумовлений взаємодією особис-тості із зовнішнім середовищем; тож патріотичний стан, якщо він ви-ник одного разу в особистості, живе в людині завжди, хоча виявляється самовідчуттям, та усвідомлюється – дискретно [2]. Тобто патріотизм як суб’єктивний внутрішній стан пов’язаний передусім з емоційною сферою людини і являє собою набутий, специфічний ком-плекс почуттів, який найчастіше визначають як “патріотичне почуття”. Комплекс патріотичних почуттів поєднує: почуття любові до..., почут-тя гордості за..., почуття поваги до..., почуття ненависті до..., почуття

відповідальності щодо…, почуття обов’язку перед…. Почуття як скла-

дне, постійне, усталене ставлення людини до чогось/когось, як риса особистості виражається через емоції – більш прості переживання, враження, які актуалізуються безпосередньо в даний момент. Патріо-тичні почуття виявляються за допомогою як позитивних, так і негативних емоцій: задоволення, радість, щастя, гнів, смуток тощо. Тому нашу ідею щодо виховання патріотичних почуттів було сформульовано так:

систематична, цілеспрямована актуалізація певних переживань може стимулювати патріотичні почуття, а їх осмислення та обговорення сприятиме формуванню/зміцненню первинної, емоційної складової па-тріотизму особистості, що уможливить подальший розвиток когнітивної, дієвої складових. Тобто “фундаментальне призначення емоцій полягає в тому, щоб створювати підґрунтя для пов’язування та інтег-рації когніцій із зовнішнім і внутрішнім світом людини” [4].

Отже, формування патріотичних почуттів особистості ми розу-міємо як цілеспрямований вплив на неї, який приводить до зміни по-чуттів певним чином, виникнення в них нових якостей. Іншими словами, виховання почуттів здійснюється як у процесі виховання і формування особистості в цілому, так і в процесі спеціального впливу на емоційну сферу людини [7].

Нагадаємо, що вплив на емоційну сферу – це лише перший, під-готовчий етап, який є передумовою для подальшого формування “кри-тичного”, осмисленого патріотизму особистості.

Методи стимулювання патріотичних почуттів. В Україні напрацьовано чимало різноманітних програм, методичних рекоменда-цій, статей, присвячених вихованню патріотизму в дітей, учнівської і студентської молоді. Останніми значними розробками стали “Націона-льна ідея в становленні громадянина-патріота України” [1], Проект Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді [6] та ґрунтовна праця із сучасного патріотичного виховання в школах Укра-їни [5]. Утім, з поваги до вітчизняних напрацювань, маємо зауважити, що праці, як правило, мають переважно педагогічний дискурс і пропо-нують традиційні (“радянські”) засоби розв’язання поставлених завдань.

Розвиток засобів масової комунікації, новітніх мультимедійних технологій і візуальних медіатехнологій зокрема створив нові умови існування людини: змінив її повсякдення, функціонування в навчаль-ній, професійній і суспільній діяльності і – без перебільшення – саму людину. Усе це вимагає від науковців, освітян більш креативних ідей і підходів щодо такого важливого нині питання, як виховання громадя-нина, патріота України, пов’язаних із сучасним техногенним інформа-ційним світом, особистісною медіакультурою і медіаграмотністю зокрема. Тому ми пропонуємо інноваційний підхід до виховання пат-ріотизму молоді та її патріотичних почуттів у тому числі, який реалізу-ється за допомогою засобів медіаосвіти.

Медіаосвіта як нова галузь у системі вітчизняної освіти перед-бачає широкий спектр медіадидактичних, медіапсихологічних, органі-заційних засобів. Ми розробили комплекс методик, які, на нашу думку, здатні сприяти формуванню патріотизму молоді. Суть їх полягає в стимуляції емоцій за допомогою візуального образу: зоровий аналіза-тор і емоційна тканина є найдавнішими і функціонально взаємо-пов’язаними у філогенезі. Візуальний, а тим більше медіавізуальний образ сам по собі є могутнім агентом впливу на людину й передусім на її емоційну сферу. Тому, цілеспрямовано застосовуючи візуальний медіадидактичний матеріал патріотичного змісту, який здатен викли-кати певні емоції, ми будемо стимулювати відповідні патріотичні по-чуття, що дасть змогу досягти бажаних результатів у вихованні патріотизму молоді. Інновація методики, її ресурсність полягатимуть у розвитку здатності до рефлексії емоцій-почуттів щодо сприйнятого, його критичного осмислення, а також творчого переосмислення, тобто формування основ медіаінформаційної культури молоді.

Запропонована в нашій статті методика становить лише фраг-мент першого блоку значно більшого, системного комплексу методик, у якому будуть застосовуватися не лише фотографії, а й вибрані за спеціальними критеріями художні, документальні фільми, соціальна реклама, музичні відеоролики, анімація патріотичного змісту.

Отже, перший блок “Фотографія” складається з трьох окремих методик.

Методика “Я патріот” (1): спрямована на розвиток здатності до рефлексії емоцій, почуттів, що виникли під час перегляду за допомо-гою арт-терапевтичної методики “Мандала”; складається з чотирьох фотосерій патріотичного змісту різного емоційного забарвлення.

Методика “Я патріот” (2): спрямована на рефлексію емоцій, по-чуттів, їх осмислення та вербалізацію, а також на розвиток критично-го аналізу форми і змісту фотозображень; становить велику серію фотозображень, яка в хронологічній послідовності всебічно відобра-жає драматичні події останнього року в усіх регіонах країни (включа-ючи Крим і Донбас).

Методика “Я патріот” (3): спрямована на рефлексію емоцій, по-чуттів, їх осмислення, вербалізацію, на критичний аналіз зображень, а також на застосування різноманітних підходів щодо інтерпретації

змісту і форми фотозображення та розвитку вміння бачити приховані смисли, суть зображеного; складається з окремих тематичних фото-серій, наприклад: “Герої України: від київських князів до героїв Май-дану і АТО”, “Війна на Сході: два погляди”, “Нове в українських оселях” та ін.

З вищевикладеного видно, що завдання кожної наступної мето-дики ускладнюється в когнітивній площині, утім “візуальне – емоцій-не” залишається наскрізним.

Наразі ми опишемо тільки першу методику “Я патріот” (автори: О. Л. Вознесенська, Н. І. Череповська), яка вже пройшла апробацію.

Мета 1: за допомогою фотозображень патріотичного змісту стимулювати емоції глядачів, вчити їх працювати над власними емоці-ями: втілювати їх у зображення, фіксувати у слові.

Мета 2 (дослідницька): виявити вплив медіавізуального на акту-алізацію патріотичних емоцій/почуттів.

Методика складається з чотирьох серій фотозображень різного емоційного забарвлення. Саме емоції різного типу стали критерієм відбору візуальних стимулів до кожної серії.

Так, перша серія “Символіка України” визначається як емоційно “нейтральна” і містить фотозображення української символіки: вели-кий та малий герби України, національний прапор та прапор Євросою-зу; зображення “мирного Майдану” з висоти пташиного польоту (Євромайдан 24 листопада 2013 р., Марш Мільйонів 8 грудня 2013 р., Майдан під час виступу української групи “Океан Ельзи” взимку 2014 р.); фото дорослих та дітей в українському національному вбран-ні; прикрашені національною символікою будинки, паркани, автівки тощо.

Друга серія “Майдан – АТО” має стимулювати саме “активні” емоції і містить зображення сцен активного протистояння під час Майдану (на вул. Грушевського в січні, на Майдані в лютому) та сю-жетів бойових дій у зоні АТО та їх учасників, а також “кіборгів” Доне-цького аеропорту влітку 2014 р.

Третя серія “Герої не вмирають!” має робочу назву “депресив-на” і містить фото загиблих на Майдані; поховання вояків, загиблих в АТО; поранених, скалічених, обгорілих військових у госпіталях; зруй-нованих будинків; охоплених скорботою людей, які ховали своїх бли-зьких або ж втратили все майно через війну.

Четверта серія “Все буде добре!” відображає “оптимістичні” по-дії і, як остання серія, має на меті стимулювати саме позитивні емоції, а тому складається з фото, що зображують: зустріч бійців, які повер-таються з АТО на ротацію; весілля бійців; роботу волонтерів із забез-печення військових на фронті; бійців АТО у хвилини затишшя разом з тваринами (котами, собаками, кролями) тощо.

Кожна серія містить відеоряд (від 32 до 40) взятих з інтернету фотозображень подій 2013–2014 років. Це медійні, професійні, ама-торські фото. Перегляд кожної серії фотозображень і робота з емоція-ми становить одне окреме заняття. Воно складається з двох основних частин: перегляд серії фотозображень (до 5 хвилин) та роботи з емоці-ями у форматі методики “Мандала”, заповнення невеличкої анкети.

Відразу після перегляду серії фотозображень учасникам пропо-нується зобразити свої почуття у вигляді мандали за допомогою фарб на аркуші паперу А4 (коло намальовано заздалегідь медіапедагогом). На наступному етапі учасники занять заповнюють анкету, яка ставить не тільки дослідницьку мету, а й дає змогу перевести власні пережи-вання у вербальну форму, таким чином осмислюючи їх. Питання анке-ти стосуються емоцій (гордість, повага, жага справедливості, ненависть, сум, співчуття, провина, страх, відсторонення тощо), які викликав перегляд; пропонується оцінити їхню інтенсивність за п’ятибальною шкалою. Друга частина анкети стосується почуття пат-ріотизму. Питання оформлені у вигляді незакінчених речень, які моти-вують людину замислитися над власним ставленням до рідної країни, готовністю до певних дій, до яких спонукають фотозображення. Запо-внення анкет пропонувалося учасникам після кожної серії фотозобра-жень в одному і тому ж варіанті, що обґрунтовується як нашими дослідницькими цілями (порівняти вплив зображень різного емоційно-го змісту), так і необхідністю навчити учасників чітко визначати та вербалізувати власні емоції після медіавпливу.

Методика “Мандала”. Слово “мандала” ще кілька років тому лякало психологів, бо сприймалося як щось езотеричне. Але сьогодні завдяки поширенню арт-терапії цей метод привертає увагу все більшо-го числа як психологів-практиків, так і дослідників.

На наш погляд, патріотичні почуття не завжди усвідомлюються людиною, а тому їх дослідження має спиратися не лише на опитування (адже останні спрямовані передусім на когнітивні структури, що не убезпечує дослідника від отримання соціально бажаних відповідей). Саме робота з малюнком допомагає вивчати неусвідомлювані змісти та особистісні смисли, пов’язані з патріотизмом. Метод “Мандала” – чи не єдиний стандартизований арт-терапевтичний інструмент, що дає змогу більш-менш точно визначити ставлення людини до того чи того феномена, стан особистості в результаті певного впливу – медіавпливу в нашому випадку. Крім цього, зауважимо, мандала має ще й потуж-ний психотерапевтичний ефект. Це може стати актуальним за умови використання емоційно забарвлених зображень патріотичного змісту, як у нашому випадку, задля запобігання ретравматизації людей, що зазнали попереднього травматичного впливу.

“Мандала” в перекладі із санскриту означає коло, центр. У бага-тьох культурах коло є символом єдності та цілісності. Мандали – сим-вол балансу, гармонії та єдності. Як архаїчний засіб зцілення та розвитку вони використовувалися у всіх культурах та цивілізаціях на-шої планети.

Уперше до мандал як малюнків у колі звернувся К. Ґ. Юнґ, який спостерігав спонтанне малювання мандал у своїх пацієнтів. Мандала, на думку Юнґа, – це терапевтичний, інтегрувальний засіб, поєднання протилежностей на більш високому рівні, процес психічного розвитку, засіб подолання внутрішніх конфліктів. Створюючи мандалу, ми ство-рюємо персональний символ, що відображає те, чим ми є в цей мо-мент. Мандалу використовують в арт-терапії як потужний інструмент глибинної діагностики та психотерапії інтеграції. Можна сказати, що це експрес-діагностика і водночас експрес-допомога, тому що, як зро-зуміло, процес терапії відбувається в арт-терапії одночасно з діагнос-тикою завдяки психотерапевтичному чиннику творчої експресії.

Мандала відкриває доступ до глибинного несвідомого та аналізу символів, які визначають стан клієнта. Допомога забезпечується завдя-ки швидкій інтеграції особистості поза усвідомленням цього нею. Ко-ло (тобто сама мандала) – це захист, нерозчленованість, неподільність, цілісність, порядок, межі. Малюючи мандалу, людина малює свій вну-трішній світ у цей момент, стан, Самість, себе справжню поза соціу-мом, свою духовну сутність. Велике значення в процесі створення мандал має атмосфера психологічної безпеки, ослаблення свідомого контролю і можливість фокусування на процесі створення мандали та взаємодії з образом, що дає змогу посилити терапевтичну, гармонізу-вальну функцію процесу в умовах агресивного медіасередовища інфо-рмаційної війни.

Малювання кола може бути чимось на кшталт малювання захи-сної лінії навколо фізичного та психологічного простору, які ми іден-тифікуємо із самими собою. Будь-який зміст психічного життя людини знаходить своє відображення в мандалі, а хаос потрапляє всередину кола. Саме тому мандала допомагає краще сприймати та усвідомлюва-ти свої почуття; вона є загальною схемою, системою координат. Про-цес створення мандали – це універсальна дія та певний ритуал самоінтеграції.

Як зображувальна техніка, що використовується в арт-терапевтичній роботі, створення мандал – це створення малюнків у колі, які відображають індивідуальні особливості автора: його психіч-ний стан, ставлення до світу і самого себе, а також неусвідомлювані потреби та тенденції розвитку. Використання мандал в арт-терапії до-сліджувала Дж. Келлог (див. [3]).

Пропонуючи створити мандалу під впливом серії зображень па-тріотичного змісту, ми можемо актуалізувати процес ідентифікації людиною себе як громадянина, патріота, як члена великої соціальної

групи – політичної нації. Разом з тим аналіз малюнків – символів, ко-льорів – дає змогу виділити основні почуття, викликані медіатекстами патріотичного спрямування, порівняти вплив різних серій фотозобра-жень. “Мандала”, як одна з відомих арт-терапевтичних методик, надає особистості ресурс у період складного процесу політичної ідентифіка-ції. Крім того, ми розглядаємо використання арт-терапії в медіаосвіт-ній площині як інноваційний підхід і психолого-педагогічну умову організації медіаосвіти в Україні.

Апробація методики і попередні результати. Методика “Я

патріот” (1) проводилася: під час занять Малої академії наук секції “Медіапсихологія” для старшокласників у листопаді 2014 р.; як части-на практики студентів 4 курсу Національного авіаційного університету спеціальності “Психологія”; в рамках майстер-класів “Складні теми сьогодення в роботі медіаклубу”; на науково-практичному семінарі на тему “Медіаосвіта в Україні: інноваційний досвід і перспективи впро-вадження” за участю студентів і викладачів Педагогічного коледжу Львівського національного університету імені Івана Франка (м. Львів, 11 грудня 2014 р.); на навчально-практичному семінарі “Арт-терапія дітей та підлітків, що постраждали під час військових подій” для пси-хологів Луганської області (м. Лисичанськ, 16-18 грудня 2014 р.).

Невеликий обсяг публікації не дає нам змоги повністю предста-вити результати апробації, тому обмежимося низкою узагальнених результатів дослідження. Найбільш цікавим видається представлення результатів порівняння щодо сприймання різних серій фотозображень у контексті патріотичних почуттів. У таблиці 1 представлено розподіл відповідей респондентів на запитання “Ця серія зображень викликає у Вас емоції переважно …?”.

“Знак” емоцій, викликаних різними серіями					Таблиця 1
	фотозображень (у %)
Ця серія зобра-	1-ша серія:	2-га серія:	3-тя серія:		4-та серія:
жень викликає	“Символіка	“Майдан–	“Герої		“Все буде
у Вас емоції пе-	України”	АТО”	не вмирають!		добре!”
реважно			”
позитивні	52,8	8,3	4,2		51,4
нейтральні	16,7	13,9	8,3		19,4
негативні	22,2	68,1	75,0		5,6

Як бачимо, позитивні емоції викликають перша та остання серії зображень – “Символіка України” та “Все буде добре!” – такі суб’єктивні оцінки у більше ніж половини учасників апробації методики “Я патріот” (відповідно у 52,8 і 51,4 %). На відміну від цих серій дві інші – “Майдан – АТО” і “Герої не вмирають” – у спостерігача ви-кликають “негативні” почуття (у 68,1 та 75 %, відповідно). Аналізуючи більш детально, які саме почуття збудили різні серії зображень, зазна-чимо, що серія “Символіка України” викликає почуття поваги, духов-ної причетності, гордості і суму водночас. Серії “Майдан – АТО” і “Герої не вмирають”, які асоціювалися нами з депресивними станами, виявилися найбільш емоціогенними. Вони викликають здебільшого почуття суму, співчуття, жагу справедливості, страх/жах, гнів/ нена-висть і негативне ставлення. Цікаво, що третя серія – “Герої не вмира-ють!” – навіть більшою мірою емоційно заряджена гнівом. А остання – оптимістична – серія “Все буде добре!” пов’язана з почуттями поваги, духовної причетності, гордості, співчуття і викликає позитивне став-лення. Таким чином ми з’ясували, як, за оцінками респондентів, впли-ває медіаконтент на їхні патріотичні почуття (табл. 2).

Таблиця 2

Зміни патріотичних почуттів, викликані різними серіями фотозображень (у %)

Після перегляду	1-ша серія	2-га серія	3-тя серія	4-та серія
серії фотозобра-	“Символіка	“Майдан–	“Герої	“Все буде
жень Ваші патріо-	України”	АТО”	не вми-	добре!”
тичні почуття			рають!”
активізувалися/	33,3	25	25,0	26,4
зміцнилися
не змінилися	43,1	51,4	41,7	44,4
зменшилися/	2,8	4,2	9,7	1,4
послабшали

Як бачимо, найбільшою мірою впливають на патріотичні почут-тя – активізують їх та зміцнюють – фотозображення української сим-воліки: герб України, державний прапор, фото дорослих і дітей в українському національному вбранні, прикрашені національною сим-волікою будинки, паркани, автівки тощо. Так відповіла третина учас-ників апробації методики “Я патріот”. Інші серії мають вплив на дещо меншу частину – чверть – учасників.

Висновки. Нині в умовах агресії, спрямованої на Україну, вихо-вання почуття патріотизму в молодого покоління, відданості справі зміцнення державності, активної громадянської позиції визнано про-блемою загальнодержавного масштабу. Ефективне виховання патріо-тичних почуттів молоді може бути реалізоване завдяки інноваційним медіаосвітнім засобам, що передбачають: застосування медіадидакти-чного матеріалу (фотографій, документальних і художніх фільмів, музичних відеокліпів тощо), особливої організації занять (формат медіа-клубу), а також спеціальних прийомів, спрямованих на розвиток таких медіапсихологічних якостей патріотизму суб’єкта, як навички рефлек-сії власних емоцій/почуттів, уміння критично осмислювати сприйняте, здатність бачити приховані смисли. Використання арт-терапевтичної методики створення “мандали” як методу рефлексії медіавпливу не тільки сприяє актуалізації і можливості оцінювання прихованих, не-усвідомлюваних змістів, пов’язаних з патріотичними почуттями, а й запобігає ретравматизації медіаобразами людей, що зазнали попере-днього травматичного впливу.

Фрагмент великого комплексу методик, що нині перебувають на етапі доопрацювання, – методику “Я патріот” (1) – було апробовано в різних регіонах України. У результаті апробації з’ясовано, що: 1) проведення заняття “Я патріот” сприймалося досліджуваними пози-тивно, зацікавлено та емоційно; 2) фотозображення патріотичного змі-сту сприяли зміцненню патріотичних почуттів у чверті (символіки України – у третини) учасників апробації; 3) разом з тим символіка України та фотозображення волонтерської допомоги, сцен повернення бійців, хвилин затишшя на війні породжують такі почуття, як повага, духовна причетність, гордість, сум, а зображення воєнних дій, похо-вань, каліцтва та інших трагічних наслідків війни – сум, співчуття, жагу справедливості, страх/жах, гнів/ненависть.

Л і т е р а т у р а

1.    Бех І. Д. Національна ідея у становленні громадянина-патріота України [Електронний ресурс] / І. Д. Бех, К. І. Чорна. – Режим доступу : http://www.ipv.org.ua/data/28.01.15/Nacionalna%20ideya.pdf

2.    Віндюк П. А. Критерії патріотичного виховання студентської молоді [Елек-тронний ресурс] / П. А. Віндюк. – Режим доступу : http://virtkafedra.ucoz.ua/el_gurnal/pages/vyp15/tezi.vindjuk.pdf

3.    Диагностика в арт-терапии. Метод “Мандала” / под ред. А. И. Копытина. –

СПб. : Речь, 2002. – 80 с.

4.    Дорфман Л. Я. Эмоции в искусстве: теоретические и эмпирические иссле-дования / Л. Я. Дорфман. – М. : Смысл, 1997. – 140 с.

5.  Матящук В. П. Сучасне патріотичне виховання в школах України / В. П. Матящук. – Тернопіль : Мандрівець, 2014. – 384 с.

6.    Проект Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.mon.gov.ua/ua /messages/43455-proekt-kontseptsiyi-natsionalno-patriotichnogo-vihovannya-ditey-ta-molodi

7.    Якобсон П. М. Психология чувств // Хрестоматия по психологии / под ред. А. В. Петровского. – М. : Просвещение, 1977. – С. 481.

"Розкажи про героя" - проект Державного комітету телебачення і радіомовлення України

Державний комітет телебачення і радіомовлення України започатковує новий проект «Розкажи про героя», мета якого - зібрати на одній інтернет-платформі аудіовізуальні твори про події на сході України для поширення їх у ЗМІ.
На інтернет-платформі буде зібрана аудіовізуальна продукція (фільми, теле та радіопрограми, ролики тощо) про події на Сході України, протистояння українського народу загарбницькій політиці Росії. Телерадіоорганізації усіх форм власності можуть розмістити на ній свої власні твори. Водночас уже розміщені твори можна буде безперешкодно отримати та використовувати для трансляції у своїх ефірах.
Долучитися до проекту зможе кожен. Для цього слід надіслати посилання про свій аудіовізуальний твір на електронну поштову скриньку pol@tvradio.gov.ua та надати Держкомтелерадіо невиключні права на публічне використання цього твору на телевізійних каналах України та його фрагментів для анонсування показів.
Завантажити розміщену аудіовізуальну продукцію можна за покликанням: ftp://ato5:111111@81.30.161.206/

"Герої не вмирають..." - фільми про Херсонців, які загинули в зоні АТО

Телеканал «Скіфія» продовжує трансляцію фільмів власного виробництва циклу «Герої не вмирають…». Він присвячений світлій пам»яті загиблих у зоні АТО наших земляків. Кожна серія – окрема життєва історія, іноді – дуже коротка, але яскрава і самобутня. Творчий колектив телерадіокомпанії вдячний як тим людям, які погодились сприяти у підготовці проекту, так і тим, хто відмовився. Ми поважаємо почуття рідних і близьких героїв, адже за кожною з цих доль – вимовний біль, вселенська туга і непідробна гордість. Сподіваємось, після перегляду готових матеріалів думки зміняться, жодного імені зі списку не викреслюємо, робота над проектом триватиме, доки кожен охочий не розповість широкому загалу про свого Воїна Світла.
Фільми можна скачати за покликанням: https://www.youtube.com/playlist?list=PLQPC3Q_zwh4...